Що таке Айкідо

«Айкідо – це істинне  будо, яке втілює всезагальну любов.
Це захист всіх живих істот, це засіб, який дає життя всьому сущому
і визначає місце. Це джерело розвитку не лише істинного бойового
мистецтва, а й основа росту і розвитку всього сущого»

 Моріхей Уесіба

Айкідо – бойове мистецтво, яке було створене Моріхеєм Уесібою у ХХ столітті. Тому історія виникнення, формування, народження Айкідо нерозривно пов’язане з особою О-Сенсея. Саме він трансформував ефективний бойовий стиль Дайто-рю у систему духовного вдосконалення – Ай-Кі-До. Дехто з пізніших істориків критикував Моріхея Уесібу за надмірну духовність його шляху. Адже суть Айкідо полягала не лише у виконанні техніки та ефективному проведенні прийомів. Моріхей Уесіба робив наголос саме на формуванні особистості через практику Айкідо. Без сумніву, аби О-Сенсей знав, що він залишився в історії не автором ефективної бойової дисципліни, а засновником глибокого шляху духовного вдосконалення, це слугувало б для нього найбільшим компліментом.

У Айкідо немає системи змагань. Моріхей Уесіба був противником змагань, він вважав, що це приведе до непотрібної агресивності, та замінить прагнення внутрішнього вдосконалення людини на досягнення зовнішнього результату. Відсутність змагань позбавляє практикуючого від бажання довести власну статусність та «крутизну», та наводить на думку, що немає «супротивників» та «ворогів», а боротьба ведеться з собою самим. Боротьба за те, щоб підняти себе з теплого місця, зайвий раз віджатися або щиро і відкрито визнати свою помилку. Результати з’являються не одразу, але вони – невідворотний плід постійної практики. Відсутність змагальності дарує рівність усім, хто займається в Додзьо.  Люди, які займаються Айкідо – соратники, адже їм не потрібно битися одне з одним, навпаки, потрібно допомагати одне одному. Адже вивчення Айкідо поодинці неможливо.

Айкідо – це не спорт, а бойове мистецтво. Різниця між цими поняттями принципова. У спорті головну роль вiдiграють конкретні цілі – перемога на змаганнях, перемога над супротивником, прагнення побити рекорд або непереборна мрія перестрибнути ось цей високий паркан. В той час як Будо – це не спорт, а спосіб життя. Як відомо, заняття в Додзьо – це лише 30% практики. Решту часу айкідока практикує у своєму щоденному житті, розвиваючи такі якості, як пунктуальність, повага, субординація та адекватне реагування на життєві ситуації. Принципи Будо дійсні для практикуючого навіть по вихідних, у відпустці, або о третій годині ночі. Адже Будо – це шлях набуття цілісності.

Основою для створення Айкідо стало мистецтво Дайто-рю – спеціалізований напрямок єдиноборств, сконцентрований на кидках та прийомах, що мають за основу кругові рухи. Вiн маd назву Айкі-дзюцу, що перекладається як «гнучке бойове мистецтво божественої гармонії». У 1917 році надзвичайно талановитий студент – Моріхей Уесіба – отримав право викладати мистецтво Дайто-рю. На той час Моріхей Уесіба володів також прийомами інших єдиноборств, отже, усі вміння та знання Уесіби були залучені до створення нового шляху  – Айкідо.

З 1927 року Уесіба починає викладати в додзьо, розташованому в його власному домі. У квітні 1931 року він відкриває новий додзьо «Кобукан». Через надзвичано важкі та виснажливі тренування його зал прозвали «Дзігоку-додзьо» (Пекельним Залом). Між 1931 та 1941 роками Уесіба викладає одночасно у кількох додзьо. Саме в цей період він став називати свою систему «айкі-дзюцу». У 1942 році Уесіба дає кінцеву назву своєму мистецтву: Айкі-до.

Цікавий факт: у 1942 році Уесіба починає викладати секретний розділ Дайто-рю, лише дізнавшись про смерть свого вчителя Такеди Сокаку. Але звістка виявилася хибною, і старий вчитель був у нестямі від гніву, дізнавшись, що колишній учень розголошує його таємниці. Декілька учнів Такеди відправилися в Іваму, аби вбити Моріхея. Йому знадобився весь його розум та красномовність, аби уникнути миттєвої смерті. Це ще раз підтверджує, що школи бойових мистецтв були за своєю сутнiстю езотеричними, а розголошення знань жорстоко каралося.

Айкідо являє собою надзвичайно м’який, майже повністю зконцентрований на обороні воїнський шлях, у якому багато уваги приділяється повній релаксації тіла та розуму. Усі технічні прийоми айкідо є реакцією на атаку, і майже всі вони засновані на кругових рухах рук та ніг. Ухиляння та дія на життєво важливі точки використовуються в айкідо досить широко. Загалом, мистецтво айкідо можна назвати ремінісценцією китайських «внутрішніх шкіл» бойових мистецтв.

Система загальнофізичної підготовки у Айкідо містить наступні компоненти: дзюмбі-ундо (гімнастику), текубі-ундо (тренування зап’ясть), укемі (техніку падінь), камае (позиції та стійки), тай-сабакі (повороти і пересування), дза-хо (позиції на колінах), сікко (пересування на колінах), кокью-хо (дихальні вправи), тенкан-хо (вправи у обертанні), хайсін-ундо (вправи на згинання спини). Всі ці вправи, крім фізичної та технічної підготовки, слугують засвоєнню чотирьох головних принципів – централізації (хара), поширення (кі), ведення контролю та сферичності. Кожен з цих принципів пронизує всі розділи айкідо.

З точки зору Уесіби, айкідо – це засіб ототожнення Людини і Всесвіту, це динамічне вираження Космічної Любові. Визначене таким чином, Айкідо виступає як  моральна дисципліна, яка прагне того, щоб зберегти фізичну цілісність нападника, що ніколи не було властиво, наприклад, школі дзю-дзюцу.